ДО ДНЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію нашої держави. Ця важлива подія, що відбулася в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного процесу, без сумніву належить до низки доленосних та переломних моментів новітньої історії України.

Прийняття нової Конституції нашої держави у рік, коли Україна відзначала п‘яту річницю своєї незалежності, ознаменувало завершення важливого етапу у розвитку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України.

Врахувавши останні досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практику конституційного будівництва, Конституція України стала втіленням національної ідеї і відображенням ментальності нашого народу, доказом здатності української нації як політичної та етнічної спільноти до державотворення, а також стала програмою подальшого розвитку держави у політичному, економічному, соціальному, культурному відношеннях і документом для входження України до європейського й світового співтовариства.

Конституції України належить головне місце серед основних політико-правових документів нашої держави і суспільства, правової системи. В ній містяться норми не лише юридичного, а й політичного характеру, які взаємозумовлені, взаємопов‘язані і в своїй системі створюють єдину основу, необхідну для регулювання найбільш важливих суспільних відносин, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, прогресивного розвитку нашої країни.

Конституційний процес на теренах нашої країни розпочався задовго до здобуття незалежності і має багатовікову історію.

Український народ у перший державний період (княжа Україна-Русь, Галицько-Волинська та Литовсько-Руська держави) не мав власного писаного закону конституційно-державного характеру, однак тоді були закладені передумови для подальшого розвитку політико-правових ідей в Україні.

Найважливішою пам‘яткою, що зберегла давні норми звичаєвого права, була „Руська Правда”. Оригінал цього документу не зберігся, до наших днів дійшли його численні (близько 300) списки. Крім звичаєвого права, у „Руській Правді” зібрані й так звані „княжі устави”.

До нас дійшли різноманітні за змістом та значенням пам‘ятки законотворчої діяльності державних органів влади Литовсько-Руської доби. Проте актами державно-конституційного характеру можна вважати лише договори та документи доби становлення Гетьманської держави.

Богдан Хмельницький мав широку програму становлення української державності. З перших років свого гетьманування він порушує проблеми врегулювання стосунків із сусідніми державами, а також внутрішньої політичної та адміністративної консолідації українських земель. Після смерті Богдана Хмельницького Іван Виговський продовжив державницьку політику щодо відновлення Великого князівства Руського. Самостійницька ідея не полишала українських державних діячів і пізніше. Особливо це стосується Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пилипа Орлика.

„Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорізького”, написані гетьманом Війська Запорозького ПилипомОрликом та його помічниками, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні.

„Пакти й Конституції” складені як договір між гетьманом та Військом Запорозьким – народом України, що було характерно для західної традиції. Документ складався з преамбули і 16 параграфів, в яких розглядалися питання кордонів, виборчого права, панівної релігії, статусу Києва та Запорізької Січі, а також фінансові, економічні, військові та інші проблеми.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені принципи управління та діяльності органів державної влади. Конституція певною мірою ґрунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад, а також значно обмежувала права гетьмана.

„Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорізького” стали вищим виявом української політичної думки ХVІІ ст., заклали головні принципи республіканської форми правління на території Правобережної України, де вони діяли до 1714 р. Багато дослідників вважають Конституцію П.Орлика першою в світі конституцією в сучасному розумінні цього терміну.

Протягом століть після Конституції П.Орлика активно розвивалася суспільно-політична думка, розроблялися конституційні проекти, змінювалися політичний устрій та владна система. Були спроби прийняти проект Конституції, зокрема, „Статуту про державний устрій, права і вольності УНР” на засіданні Центральної Ради в квітні 1918 року та за часів Директорії УНР протягом 1920 року, проте через комплекс проблем вони не побачили світ.

За часів Української Радянської Соціалістичної Республіки існувало чотири конституції, що послідовно змінювали одна одну відповідно до прийняття чергових редакцій Основного Закону СРСР. Проте, враховуючи статус квазі-держави, якою була Україна в складі СРСР, дані конституційні акти з великим застереженням можна віднести до групи основних законів держави.

З прийняттям нової Конституції України у 1996 році було закладено міцний правовий фундамент для розвитку суспільства і державності України. Наша країна вступила в новий етап свого розвитку, що є продовженням процесу докорінного реформування державної влади, який розпочався після проголошення незалежності України у серпні 1991 року.

Це стало можливим, зокрема, і тому, що в Основному Законі нашої держави отримали значний розвиток європейські правові ідеї. Так, Конституція визначила низку принципово нових положень щодо організації і функціонування демократичної, соціальної, правової держави, що формалізувало їх запровадження в життя.

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів (161 статті). У преамбулі проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою „від імені Українського народу”, що його складають „громадяни України всіх національностей”, а її основою є реалізація „українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення”. У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, досягнення громадянської злагоди, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Розділ І Конституції України має назву „Загальні засади” і складається з 20 статей. У ньому закріплені основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Зокрема, у статтях 8, 9 і 19 закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:

·верховенство права, що передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої політичної доцільності;

·найвища юридична сила Конституції. Конституція України є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нормативно-правових актів на основі Конституції та у повній відповідності з нею;

·норми Конституції є нормами прямої дії. Тобто громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції.

Визначена у Конституції ідея верховенства права стала головним орієнтиром конституційних положень визнання людини вищою соціальною цінністю, тобто відведення пріоритетного місця людині, громадянину, громадянському суспільству перед державою. З цього положення Конституції виникли її принципово нові визначення прав, свобод і обов‘язків людини і громадянина та визнання захисту цих прав і свобод від будь-яких посягань головним обов‘зком держави.

Ідеї громадянського суспільства, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави стали основою визначення в Конституції нового правового статусу органів і посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування, розподілу влади між ними, визначення форм стримування та противаг, які мають забезпечити неможливість узурпації влади однією особою, однією партією, одним органом державної влади.

Очевидно, що набрання Конституцією чинності ще не вирішує проблеми втілення в життя усього нового, що вона проголошує і закріплює. У зв‘язку з цим у новій Конституції 1996 року вказується на необхідність прийняття досить великої кількості нових законів, які, залишаючись у конституційному полі, були покликані конкретизувати основні права, свободи і обов‘язки громадян у різних галузях суспільного життя, а також організацію і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування та відносини людини і держави на основі народовладдя.

Таким чином, у Конституції передбачено необхідність подальшої правової реформи державної влади у заданому нею напрямку, чому було присвячено спеціальний розділ – „Перехідні положення”. Він визначив строки і послідовність здійснення такої реформи.

Тривалість реформи державної влади, її продовження після прийняття Конституції, яка змінила організацію і функціонування державної влади на принципово нових засадах, є закономірним явищем в умовах переходу до демократичної, правової держави країн з формально демократичними або тоталітарними режимами. Не випадково подібними чином відбувалися демократичні реформи державної влади свого часу і Італії, Іспанії, Німеччині після відмови цих країн від фашистських, тоталітарних режимів.

З 1 січня 2006 року в силу вступили зміни до Конституції Україні, прийняті ВРУ 8 грудня 2004 р. Згадані зміни - це лише часткова реформа системи влади, яка набула сили після парламентських виборів 26 березня 2006 р.