"Поживемо - побачимо" не допоможе Україні

Висловлюючи глибоку вдячність за ґрунтовний аналіз, викладений у статті «Financial Times» «Який шлях обрати?» (від 12.11.2013) я все ж таки вважаю, що варто додатково висвітлити деякі основні моменти, а також підсилити окремі висновки.

Україна чітко обрала шлях свого розвитку. Навряд чи Ви знайдете будь-яку іншу країну в Європі, яка лише за півроку доклала таких унікальних зусиль, спрямованих на впровадження фундаментальних реформ, незважаючи на зовнішній тиск, відзначений у Вашій статті. Це чіткий доказ європейського вибору України, вибору на користь болючих, але життєво важливих реформ, замість пасивної капітуляції перед пострадянським стилем державного управління.

У той же час, досі незрозуміло, чи готовий ЄС прийняти цей рішучий вибір України. Незважаючи на очевидність відчутного прогресу України, деякі країни ЄС продовжують ховатися за щитом справи Юлії Тимошенко, використовуючи його як привід для відмови від підписання цієї визначальної «асоціативної» Угоди.

Я сумніваюся у справедливості такої позиції. Українська влада впроваджує реформи на благо українського народу, і рішення «не підписувати» навряд чи поліпшить ситуацію для українців.

Угода про асоціацію не тільки гарантуватиме, що спільні цінності залишатимуться актуальними для подальшого процесу системного реформування в Україні, а й стане т.зв. «гейм-чейнджером» у загальному європейському контексті.

ЄС має повною мірою реалізувати свою частину цієї глобальної відповідальності. Він не повинен обмежуватися суто декларативною солідарністю з Україною, яка тільки підсилює і стимулює подальший зовнішній тиск з боку третьої сторони та її готовність покарати Україну за «неправильну» поведінку. У нинішніх умовах немає альтернативи підписанню Угоди про асоціацію на саміті Вільнюсі та її подальшому тимчасовому застосуванню.

Як і немає права для застосування "вичікувального" підходу. ЄС повинен діяти, пропонуючи конкретні види допомоги для України. Наприклад: повну підтримку відновленню співпраці між Україною та МВФ; надання значної макрофінансової допомоги; негайне відкриття європейського ринку для українських товарів, що відповідають стандартам ЄС; адаптацію допомоги ЄС для належного здійснення подальших реформ в рамках Угоди про асоціацію; фінансування модернізації української газотранспортної системи; упередження реалізації політично мотивованого проекту «Південний потік», а також скасування застарілих антидемпінгових заходів щодо українського експорту, що залишилися ще з кінця 20-го століття.

ЄС все ще здатен повернутися обличчям до України, замість того, щоб відвертатися від неї у цей вирішальний момент у історії Європи.

Костянтин Єлісєєв, Посол України при ЄС

"Financial Times",