— Східне партнерство стало тривалим процесом, якими були переговори?
— Щоб досягнути прогресу в Європейському Союзі, ви маєте бути креативними, наполегливими та орієнтованими на результат. Ви повинні бути сильними та здатними реалізувати те, що обіцяли. Це є найважчим для переважної кількості урядів. І доки у вас немає надійного підґрунтя у власній країні та справжньої відданості меті європейської інтеграції, тоді зазвичай вам важко здійснити задумане швидко.
Ми почали у 2007 році. Попередній процес знає тривалу історію розвитку відносин за різних адміністрацій, тому що європейська інтеграція була метою України з самого початку незалежності. Декілька років пішло на те, щоб владнати основні питання, такі як ядерна зброя та інше, але після того європейське майбутнє стало відправною точкою всіх основних політичних сил. Різниця в тому, що вони говорили про це, а діючий уряд почав щось для цього робити. І не просто щось, а виконувати конкретний план дій у різних сферах, в яких суспільні перетворення тривалий час відкладалися. Сьогодні графік дуже щільний, визначено конкретні цілі, призначено відповідальних людей, які дійсно можуть здійснити видимі зрушення. Все це прискіпливо контролюється Президентом, адже він уособлює бажання людей бути в Європі, оскільки ми є членами європейської родини.
Переговори з Європою – це також ознака уваги, яка приділяється певній країні, окремим важливим для неї питанням порівняно з іншими питаннями порядку денного політичних лідерів. За моїм спостереженням, в кожній країні, маленька вона чи велика, насправді є не більше, ніж семеро людей, які вирішують все. Є парламенти, що мають вплив, але рішення приймаються все одно в якомусь одному місці. Хтось має прийняти остаточне рішення або вийти на трибуну і ризикнути своєю політичною кар’єрою чи політичним капіталом заради певного курсу. Завдання в тому, щоб привернути цих людей на свій бік, щоб вони зрозуміли, що працювати з Україною та залучати її до ЄС - це в інтересах їхніх країн. Чому? Тому що ми живемо у світі, в якому поняття, встановлені десятиліття тому, втрачають позиції. Сільськогосподарська політика ЄС – основа ЄС та основна стаття його бюджету. Вона є просто смішною у сьогоднішньому світі. Принцип «все, що наше – це наше, а щодо вашого – то можна домовлятися» більше не працює. Є додатковий виклик, адже ми повинні балансувати наші торговельні відносини з Росією та з ЄС. Ми оптимісти, але також максималісти. Ми намагаємося досягти максимального результату через особисті зусилля, підтримку урядових інституцій та зв’язок з громадянським суспільством. Це формула, яка має привести і приведе до нашого успіху.
— Ця дорога завершується членством в ЄС. Як і коли, на Вашу думку, Ви зможете цього досягти?
— Часові рамки – це результат зусиль уряду, громадянського суспільства та змін в ЄС. Протягом певного періоду часу – до кризи 2008 року – існувала певна самозаспокоєність, відчуття того, що ми всього досягли, а решта нашого життя пройде у постійному русі до меншої кількості роботи та більших грошей. Питання в тому, що безпечного укриття немає, якщо тільки у вас немає ретельно продуманої політики, коли ви розумієте, що маєте рацію, і здатні гарантувати людям найвищі стандарти життя, що у свою чергу засновуються на важкій праці, а не лише на споживанні без прив’язки до результатів роботи кожного громадянина відповідно до його спроможностей. Це практичний сигнал. Ви повинні довести цей сигнал насамперед до відома вашого власного суспільства та зрозуміти труднощі, з якими стикаються сьогодні інші.
Перед нами стоїть виклик переконати наших європейських партнерів, що порятунок Греції, допомога Португалії, поради Іспанії та занепокоєння Італією не обов’язково суперечать наближенню Україною до європейської родини. Це паралельний процес, тому що залучення України може допомогти розв’язати ці питання швидше та у більш надійний спосіб.
— Тобто Україна посилить ЄС?
— Саме так!