Європейські засоби масової інформації та політологічні центри продовжують приділяти увагу українській зовнішній політиці в контексті українсько-російських харківських угод. Додатковим інформаційним приводом для появи публікацій щодо України стала пропозиція російського прем’єр-міністра В.Путіна щодо об’єднання українського „Нафтогазу” та російського „Газпрому”: саме це питання найбільше цікавило журналістів під час візиту Міністра палива та енергетики України Ю.Бойка до Брюсселя (06 травня).
Оцінки в ЗМІ харківських домовленостей та зовнішньополітичного курсу нового керівництва України продовжують бути доволі критичними. Серед основних закидів – економічна невигідність умов для України, нехтування державними інтересами на користь приватних, віддалення від модернізації газового сектору і продовження ведення енерго- неефективного господарства. Водночас оцінку засобами масової інформації позиції офіційного ЄС щодо України також не можна назвати прихильною. Основний закид який лунає в сторону ЄС – відсутність чіткої стратегії щодо України.
Відносини Україна-ЄС:
„Буде дивитися новообраний український президент та Захід чи на Схід, ЄС повинен бути послідовним у підходах до свого східного сусіда”, пише в статті „Багато двозначностей Віктора Януковича” журналіст „Юропіан Войс” Т.Вогел. Намагаючись дати відповідь на питання, „яке справжнє обличчя” В.Януковича (проросійський політик, чи просто прагматик) після трьох місяців правління останнього, журналіст приходить до висновку, що українсько-російські домовленості можуть свідчити як на користь одного, так і іншого тлумачення. Прагматичний момент домовленостей можна вбачати в тому, що зрештою „субсидіювати” українського кінцевого споживача газу буде російська казна, а не українська, а платити існуючу ціну за газ Україна все одно наразі не здатна. Натомість на користь „проросійської” політики свідчить рішення про продовження базування флоту, яке „унеможливить вступ України в НАТО на десятки років”.
Протидію російській жорсткій зовнішній політиці шляхом пропонування фінансових винагород у часи, коли економіка України та її фінансовий стан в занепаді, має створити ЄС. Ш.Фюле, який наступного дня після харківських домовленостей був в Києві, виступаючи перед Європейським парламентом лаконічно відзначив, відмічає журналіст, що його візит був „вчасним”. Але коли українські співрозмовники наголошували на необхідності укладення угоди про асоціацію включно із ЗВТ цього року, Фюле „не надавав обіцянок”, що викликало „розчарування”, пише Т.Вогел. Комісія вбачає свою роль в тому, щоб „можливими заохочуваннями” створювати стимул для необхідних реформ. Натомість український уряд вбачає в цьому додаткове свідчення того, що ЄС не має серйозних намірів щодо України і продовжує нагромаджувати перешкоди тіснішим зв’язкам. „Ще гірше те, що Комісія зараз додає нові умови для отримання Україною фінансової допомоги, на яку вона вважала (можливо, помилково), що мала право”, - вважає автор. Цитуючи Г.Немирю, який ще перед угодою щодо ЧФ РФ сказав в коментарі „Юропіан Войс”, що за нової влади угода про асоціацію між Україною та ЄС стане одною з жертв, журналіст питає себе, чи цей прогноз таки справдиться.
Політологічні центри про Україну:
„Україна повернулася до гри, в яку вміє грати найкраще: балансувати між Сходом та Заходом”, - пише Е.Вільсон з ECFR (European Council of Foreign Relations). Термін „балансування” використала в коментарі щодо харківських домовленостей також Держсекретар США Х.Клінтон, пише Е.Вільсон та Д.Крамер (Фонд Маршалла, США). Водночас є очевидним, що після 21 квітня баланс схилився в сторону РФ (Е.Вільсон, Д.Крамер). Серед найбільш вірогідних причин такого повороту Е.Вільсон називає негайну потребу України у дешевшому газі, отримавши який Україна може знов повернутися до „нормальної гри в балансування” між Сходом та Заходом. Прихід до влади в Україні „енергетичного лоббі”, наміром якого продовжує бути заробляння тіньових газових грошей у зговорі з Росією, і яке керується тільки однією „бізнес-моделлю” – перепродаж по вищих цінах – є безпосередньою перешкодою виконанню домовленостей з ЄС щодо реформування газового сектору. „Корупція однозначно повертається до енергетичного сектору”, - пише Е.Вільсон, зауважуючи, що з харківської угоди випливає поява нової „компанії-посередника”, яка зароблятиме гроші та різниці ціни транзиту російського та туркменського газу.
Самі харківські угоди дослідницькі центри характеризують як „здачу національних інтересів” (іспанський FRIDE), а ратифікацію у ВРУ як „безвідповідальний крок”, який з часом може поставити під загрозу незалежність України (Д.Крамер). Різко критикує домовленості також керівник одного з провідних брюссельських політологічних центрів CEPS М.Емерсон. “Новий демократично обраний Президент України Янукович зробив вражаюче швидкий старт, але так само і сумнівний”, - вважає М.Емерсон. Домовленість „знижка в обмін на флот” має, на думку експерта, три важливі для майбутнього України аспекти (політичний, стратегічний та економічний), кожен з яких „може бути серйозно критикований”.
В першому аспекті, політичною „катастрофою” для України є те, що Янукович перетворив відносно справедливу демократичну перемогу у „кричущий випадок „захоплення держави”. Поділяючи тезу Е.Вільсона щодо повернення корупції на перший план, М.Емерсон пише, що Янукович підняв приманну східноєвропейським посткомуністичним демократіям майстерність використовувати перемогу на виборах як дозвіл на роздачу державних активів до „нових висот”, віддавши стратегічно важливу Севастопольську базу в обмін на „готівковий прибуток друзів-олігархів” в газовому секторі.
Щодо другого аспекту, „стратегічного”, М.Емерсон висловлює сумнів, що продовження перебування флоту дійсно посилить європейську систему безпеки. „Це, звичайно, залежить повністю від Росії.. ми не можемо передбачити майбутнє, але можемо спостерігати за нещодавніми реаліями, коли російська стратегічна поведінка призвела до війни у серпні 2008”, продовжує він.
Нарешті, критику у дослідника викликає економічний аспект угоди: незрозуміло, відносно до якої ціни надається знижка у 30%; світові ціни на газ через низку причин впали, і Газпром навіть пішов на певні поступки компаніям E.ON та ENI. Основні європейські імпортери забезпечили собі значну кількість газу за „зниженими” цінами у прив’язці до спотового ринку газу, в той час як ціна на інші обсяги газу прив”язуюється до ціни на нафту. Чи є якась подібна прив’язка в знижці, яку отримала Україна, питає дослідник. Можливо, ці 30% не так вже і відрізняються від того, що отримали E.ON та ENI, не віддаючи при цьому військово-морську базу? Тим більше, вважає він, що тенденції йдуть до того, що спотовий ринок в Європі зростатиме, а зниження цін у зв’язці нафта-газ може перейти з тимчасового в перманентне. Відтак, 30% знижки та щорічна вигода у 4 млрд.доларів може певною мірою розчинитися. Фактично, з цим погоджуються також дослідники центру „FRIDE”: на фоні спаду інтересу США до регіону та відсутності чіткої стратегії в ЄС щодо України, Росія залишається для України єдиним можливим джерелом „швидких грошей”. Але українські переговірники могли і повинні були бути хитрішими. „В той час коли Росія наполягала на європейських цінах на газ, Україні не вдалося натомість наполягти на європейській практиці у газових відносинах”, пишуть автори FRIDE.
М.Емерсон з СEPS висловлює далі подив щодо невідповідності у строках угоди: 10 років для газу і 25-30 для флоту. На думку дослідника, в крайньому випадку мало б бути 10 років проти 10. Україна може також мати і власні запаси сланцевого газу (як Польща). Натомість Москва, навіть надавши знижку, отримала вигоду: гарантовані збільшені обсяги поставки газу та майже безкоштовну довгострокову оренду (FRIDE).
Візит Міністра палива та енергетики Ю.Бойка
Висловлена на цьому фоні В.Путіним ідея щодо об’єднання „Нафтогазу” і „Газпрому” викликала одразу цілу низку припущень в ЗМІ щодо вірогідності, можливої форми і умов та наслідків такого кроку.
„Юропіан Войс” пише, що „таємнича” пропозиція Путіна може означати як і повне злиття, так і створення консорціуму з управління ГТС. Електронне видання „ІюОбзервер” вважає, що враховуючи різницю в розмірі між гігантом „Газпромом” та українським „Нафтогазом” „злиття” означатиме, що російська компанія „проковтне” українську ГТС. Окрім політичної нестабільності, це полегшить „Газпрому” відключення поставок українським споживачам, а також країнам-членам ЄС з колишнього комуністичного табору, у разі якщо їхні уряди проводитимуть політику, що не відповідає російським інтересам. На цьому фоні ЗМІ очікували позицію ЄС. Попередньо її озвучила речниця ЄК з енергетичних питань, охарактеризувавши це питання як „внутрішнє” між Україною та РФ. Пізніше таку ж позицію оголосив Комісар ЄС з питань енергетики Г.Оттінгер після зустрічі з Міністром Ю.Бойком: рішення має прийматися між Києвом та Москвою, підстав для Європейської Комісії діяти зараз немає. Підкреслюючи, що оскільки „ніхто не знає”, яким буде зміст домовленості між „Газпромом” та „Нафтогазом”, Оттінгер зазначив, що він тільки після її підписання зможе оцінити, чи відповідає вона „рівню наших регуляцій чи ні”, - повідомляє „Дойче Прессе Агентур”. Бойко зі свого боку також висловлювався туманно щодо пропозиції Путіна, пише „ІюОбзервер”.
Відсторонення офіційного Євросоюзу від цього процесу різко критикує експерт з питань енергетики Французького інституту міжнародних відносин (IFRI) Сюзан Ніс в коментарі для „ІюОбзервер”: „Для ЄС це може бути жахливим. Газпром – це не просто великий гравець, як Дженерал Моторс. Це основна політична зброя російської держави”. „ЄС має бути серйозно залученим в цей процес. Він повинен мати чітку стратегію. Але це відбувається у важкі часи. Фюле начебто головний [за відносини Україна-ЄС]. Але він новачок. Тут навколо ми бачимо і Фюле, і Ештон, і Оттінгера. Це безлад”, - цитує її кореспондент.